Троїцька церква на “Новій Будові” (Частина 2)

Та замовники з якихось міркувань продовжували вперто наполягати на здійсненні проекту Ніколаєва, спробувавши навіть погодити його в обхід Київської духовної консисторії у Святішому Синоді. Коли ця акція не дала результату, попечительство у 1907 році замовило ще один проект інженерові Василю Листовничому. Київська духовна консисторія, а за нею Господарче управління при Святішому Синоді, розглянувши його, не знайшли ані художніх, ані економічних переваг перед уже затвердженим проектом Єрмакова. Але попечительство продовжувало пошуки найкращого варіанту і, зрештою, у 1908 році вдалося до посередництва Санкт-Петербурзького Товариства Архітекторів у справі проведення всеросійського конкурсу проектів Троїцького храму. В умовах конкурсу були викладені вимоги замовників щодо того, яким має бути проектований храм – своєрідне “завдання на проектування”. З них видно, що храм мав бути трьохпрестольний, з підвалом, місткістю щонайменше на 2000 віруючих (не враховуючи хор). Окремо підкреслювалося: “Желательно, чтобы проектируемый храм, будучи поставлен на месте несколько пониженном и, в то же время, имеющим с трех сторон четырехэтажные дома, а на расстоянии трех кварталов католический костел с высокими готическими башнями, – доминировал в этой части города”. До конкурсного журі надійшло 9 проектів, 8 з яких розробили петербурзькі архітектори. 24 лютого були підбиті підсумки конкурсу. Першу премію отримав проект під девізом “Брама”, автором якого виявився студент Петербурзького інституту цивільних інженерів Анатолій Самойлов. Але замовники більше зацікавилися тим, що посів друге місце – під девізом “Зелений трикутник” (художник-архітектор Дмитро Крижанівський). Спеціальний будівний комітет, що сформувався при попечительстві, упродовж 1909–1910 років вів із Крижанівським переговори щодо керівництва будівними роботами. Та нічого не вийшло: архітектор і попечительство не дійшли згоди у питанні про гонорар.

І, зрештою, Троїцькій парафії довелося повернутися до давно затвердженого проекту Євгена Єрмакова. У вересні 1911 року відбулася урочиста закладка нової церкви, що мала будуватися саме за цим проектом. Перший камінь у основу майбутнього храму поклав митрополит Київський і Галицький Флавіан. У східній частині фундаменту між мармуровими плитами було закладено металеву дошку з пам’ятним написом: “Основан храм сей во имя Св. Живоначальныя Троицы при Державе Благочестивейшего Государя Императора Николая Александровича всея России, при святительстве высокопреосвященного Флавиана, начальнике края генерал-адъютанте Ф.Ф. Трепове, при губернаторе камергере А.Ф. Гирсе, при городском голове И.Н. Дьякове, при благочинном 2-го округа Киева протоиерее Н. Браиловском, при настоятеле церкви и председателе приходского попечительства протоиерее М. Вышемирском, при священнике Н. Компановском, при церковном старосте П.Г. Рудакове, при епархиальном архитекторе Е.Ф. Ермакове, при председателе строительного комитета А.И. Ватине, иждивением прихожан и членов попечительства” (далі перелічувалися імена парафіян і членів попечительства, котрі вносили пожертви на будівництво).

Храм споруджувався у центрі погосту, безпосередньо за східними апсидами старої церкви. Будівництво велося у підрядний спосіб. Так, у травні–червні 1913 року вирішувалося питання щодо підряду на залізобетонні роботи у церкві. Вони передбачали спорудження найважливіших конструктивних елементів: головних пілонів, підпружних арок, парусів і кільця під головний барабан, контрфорсів, балок, усіх склепінь, головного барабану й куполу. Цікаво, що свої послуги у якості підрядчика з бетонних робіт пропонував відомий київський архітектор Владислав Городецький. Але переможцем тендеру стала фірма інженера Зоммера, що запропонувала більш вигідні умови. За угодою між замовниками та цією фірмою, вона мала закінчити взяті на себе роботи до 1 жовтня 1915 року. Цього терміну не вдалося дотримати, – почалася Перша світова війна. Втім, за станом на травень 1915 року вже можна було класти покрівлю на основний об’єм храму та малі бані. На жаль, революційні події, що розпочалися у 1917 році, не сприяли успіхові подальших робіт. З перемогою радянської влади будівництво остаточно припинилося.

Незакінчена споруда упродовж 1920-х років височіла біля Троїцької площі (місце її розташування показано на плані 1925 року). Біля неї було влаштовано так званий “Червоний стадіон”, проводилися масові спортивні заходи. Зрештою, на початку 1930-х її розібрали на цеглу.

Що ж до старої церкви, то радянські органи зареєстрували її парафіяльну громаду у вересні 1920 року, тут перебувала традиційна “старослов’янська” конфесія. На початку 1930-х років храм був закритий. Служба Божа відновилася тут лише за нацистської окупації. Церква діяла й у повоєнний час (ремонт дещо спростив її зовнішність), аж поки згідно з постановою міськвиконкому від 25 вересня 1962 року її не знесли за одну ніч, посилаючись на “реконструкцію вулиці”. Достеменних відомостей про подальшу долю храмових святинь, на жаль, поки не виявлено.

Частину колишньої церковної садиби зайняв наріжний 16-поверховий житловий будинок по Червоноармійській, 51, споруджений у 1965–1969 роках. Східну частину садиби було відведено під подвір’я середньої школи № 145. Її об’єм, споруджений у 1950-х роках, частково займає церковний терен, але місце будівництва нового Троїцького храму досі вільне від капітальної забудови. Ймовірно, фундаменти розібраного храму залишаються у землі.

Назва храму у різний час відбивалася в найменуваннях Троїцького ринку, Троїцького народного будинку (нині будівля Театру оперети), Троїцької лазні.