Покровська вулиця (Частина 1)

Відома вона ще з середини XV ст., а з XVI ст. згадується під назвою Гнила, бо пролягає під горою, звідки витікали численні струмки, та й сама вулиця була схожа на струмок. З давніх давен на Подолі існували купецькі двори, у нижній частині цієї вулиці була колись колонія вірменських купців з дерев’яною вірменською церквою. У середині XVII ст. вона згоріла і більше не відбудовувалась.

У XVII ст. на підвалинах старої вірменської церкви грек Тернавіот збудував дерев’яну православну церкву Покрова Богородиці. Цю невеличку церковку з дзвіничкою на стовпчиках під дахом у XVIII ст. замінила кам’яна Покровська церква. Відтоді й вулиця називається Покровською за радянських часів її було перейменовано на вул. Зелінського). Колись майже всі вулиці Подолу отримували назви від церков, які стояли на них або поруч. Так трапилося і з цією вулицею, що зберігає пам’ять багатьох століть існування Подолу, наочно демонструючи це своїм плануванням, якого майже не збереглося у Нижньому місті. Вигнутий малюнок Покровської і сьогодні промовляє мовою старовинних подільських вулиць — нерегулярних, вільно прокладених, як у будь-якому середньовічному місті. Вона вціліла у жахливій пожежі Подолу 1811 р., бо була майже всуціль забудована кам’яними спорудами, і вже тому є унікальною.

Уся вулиця забудовувалась невеликими будиночками, що тяжіли до торгового майдану, вони були і житловими приміщеннями, і лавками водночас. Торговий характер прочитується у такому будинку-лавці на Покровській, № 1. міожна уявити тут чотири лавки, у кожній — вікно та двері. Будиночок вирішений у стилі класицизму, характерний для староподільської забудови з її одно-, двоповерховими будиночками невеликих розмірів, характерним рустуванням а також набором деталей класицизму, пофарбуванням, невеликим масштабом та розміром садиб. їх так багато було колись на вулицях старого Подолу…

Забудовувалась Покровська від нинішньої Контрактової площі, від садиби київського підприємця і купця Назарія Сухоти. Садиба ймовірно, розпланована за проектом архітектора А. Меленського) складалася з двоповерхового будинку по вулиці Покровській та одноповерхового — фасадом на площу. Н. Сухота мав тут крамницю та «австерію» ресторацію), а при садибі — кінну пошту. З тих часів будинок змінився невпізнанно. Спочатку він був двоповерховим, виконаним у стилі класицизму, мав ефектні портики.

1838 р. сюди було переведено міську думу і магістрат. Після переведення думи на Хрещатик 1876) будинок було реконструйовано з надбудовою двох поверхів) архітекторами О. Шілс, В. Прохоровим, В. Ніколаєвим для Третьої чоловічої гімназії. Тепер тут міститься Будинок дитячої творчості Подільського району. Наприкінці XIX ст. його перебудував архітектор Казанський. Сьогодні цей будинок сприймається, лише як відгомін класицизму, одразу впадає в око характерне двоколірне пофарбування — жовті стіни з білими архітектурними деталями, а ще він приховує у собі глибокі склепінчасті підвали, асиметрію плану… Здогадатисяпро те, який він давній, можна лише з огляду на фасад, що виходить на Покровську: невеликі віконця у простих обрамленнях, товсті стіни, враження від яких посилюють старідерева.

На Покровській вулиці жили найзаможніші купці — Сухота, Балабухи, Стрільбицький. Так, будинок під № 5 колись належав відомому золотареві Самсону Стрільбицькому, що виготовляв художні ювелірні вироби для Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого монастиря, був головою міської ремісничої управи. Будинок Стрільбицького зведений 1808 р. Згодом тут містилася казенна аптека. Новий власник будинку, російський купець П. Дехтярьов, відписав його шпиталю, і з кінця XIX ст. у ньому розмістилася богодільня, де на кошти Дехтярьова жили старі самотні люди.

Будинок Стрільбицького особливо цікавий для вивчення історії забудови старого міста. Його було споруджено ще до введення типових проектів. Це оригінальний зразок приватної класицистичної будівлі: два з половиною поверхи, портик, трикутний фронтон, вишукані фронтончики над вікнами. З боку дворового фасаду — дерев’яні галереї, а посередині вуличного головного фасаду — вхід. Авторство цього будинку приписують А. Меленському.

На Покровській вулиці, № 4 колись містився старий Контрактовий будинок. Він тут найдавніший і пов’язаний з контрактовими ярмарками, що відбувалися у Києві, починаючи з 1797 р., коли їх було переведено з Дубна і об’єднано з Хрещенським ярмарком, що діяв на Подолі з XVI ст. Контрактовий ярмарок спочатку проводився у приміщенні Магістрату, а з 1800 по 1811 р. — у старому Контрактовому будинку.

У залах Контрактового будинку проходила ярмаркова біржа, реєстрували контракти та угоди, влаштовували бали, маскаради, бенкети. До пожежі 1811 р. це було найтісніше місце: навкруги стояли крихітні будиночки, тож проїхати до нього було важко, для розташування екіпажів зовсім не було місця.

Після пожежі від Контрактового будинку зосталися кам’яні погруби та нижній кам’яний поверх горішній був дерев’яний і згорів). Меленський перебудував його. У 1819-1820 рр. тут містилися Київська управа магістратських цехів, а також різні ремісничі цехи. Згодом будинок належав міській думі, з 1871 р.— Подільській жіночій гімназії. У 1878-1879 рр. надбудовано другий поверх архітектор С. Рикачов). У 1900-1901 рр. будинок реконструйовано, зведено третій поверх архітектор Є. Толстой). Внаслідок цієї реконструкції цілком змінено фасади.

Після пожежі 1811 р. для проведення ярмарків було споруджено новий Контрактовий будинок під керівництвом А. Меленського 1871). На ці ярмарки контракти) з’їжджа-лися купці та поміщики з багатьох куточків України, Росії, Австрії, Прусії, Франції, Англії та інших країн. Контракти були своєрідними щорічними з’їздами дворянства Південно-Західного краю.Одно-, двоповерхові будиночки, серед яких вивищувалися церкви з дзвіницями, тривалий час створювали образ Нижнього міста. У середньовічному місті, а Поділ дуже довго ним був, силует місцевості здебільшого утворювали ансамблі церков з дзвіницями. Тож перед нами — дивовижний острівець подільської старовини, одне з найкращих архітектурних творінь видатного українського зодчого Івана Григоровича-Барського, який багато зробив для створення образу Подолу XVIII ст.,— Покровська церква, зведена у 1772 р. Тут архітектор розвинув тип українського храму: три бані церкви розташовані в один ряд — це відгомін українських трибанних дерев’яних храмів — грушоподібної форми, притаманної українському бароко, якому А. Меленський надав ампірного звучання після пожежі 1811 р. Пожежа позбавила цю споруду пишного декору. Зараз церква не має того розкішного ліплення, що прикрашало її стіни до пожежі, але з трьох боків залишились привабливі ґанки. Білостінна із зеленими банями церква має багато різноманітних вікон. Стіни, прикрашені пілястрами, завершуються мальовничими фронтонами. У середині XIX ст. церковний інтер’єр прикрасив іконостас, виконаний архітектором І. Штромом. Барокові мотиви І. Григоровича-Барського прозвучали тут інакше, ніж у творінні Б. Растреллі — Андріївській церкві.