Національна філармонія України (Частина 1)

Культурно-мистецький розвиток Києва кінця XIX ст. відбувається на тлі економічного розвою України. Зростає капітал, з’являються потужні банки. Україна стає батьківщиною цукрових королів, а Київ – великим торгівельним і економічним центром. Заможні люди охоче підтримують мистецтво і не шкодують коштів на його процвітання. Будуються церкви, театри, гарні маєтки. У 1881 році Рада Старійшин Київського Купецького зібрання одержала дозвіл Київської міської Думи на будівництво кам’яного будинку для свого клубу.

Проект і авторський нагляд за будівельними роботами здійснював відомий київський архітектор Володимир Миколайович Ніколаєв, який на той час обіймав посади київського міського і єпархіального архітектора. У 1882 році за один будівельний сезон було зведено двоповерховий будинок Купецького зібрання.

Будинок Купецького зібрання одразу набуває популярності у киян. Тут відбувалися бали-маскаради, сімейні свята, благодійні лотереї, літературні і музичні вечори. Київські музиканти і гастролери, які виступали тут, були в захопленні від акустики залу з колонами. В.Ніколаєв не тільки досконало володів законами акустики як архітектор, але й був людиною музично обдарованою. Через кілька років після будівництва Купецького зібрання академік архітектури В.Ніколаєв став одним із членів Директорату Київського музичного Товариства. Ранки камерної музики, організовані цим товариством на початку дев’яностих років, відбувалися у Купецькому клубі.

З діяльністю Музичного Товариства пов’язано багато славетних імен діячів музичної культури Києва. З 1888 по 1912 рік головою товариства був Олександр Миколайович Виноградський. Він прославився не тільки у Києві, але й у Європі, як самобутній диригент симфонічного оркестру . Київська публіка зобов’язана йому знайомством із багатьма симфонічними творами світової класики : Л.Бетховена, П.Чайковського, М.Римського-Корсакова та інших. Він був натхненним організатором і експресивним маестро.

Яскраві сторінки у філармонічну діяльність Києва вписав Микола Віталійович Лисенко. Він увійшов в історію як основоположник української професіональної музичної культури, геніальний композитор і виконавець, відданий національній ідеї громадський діяч, подвижник у справі виховання музичної молоді і національно свідомої інтелігенції. Ще в 50-ті роки минулого століття він був одним із організаторів гуртка “Філармонічне товариство”. Потім брав участь у створенні Імператорського Російського Музичного Товариства. Кілька років поспіль обирався членом його Директорату. Проте члени цього товариства не схвалювали національної орієнтації М.Лисенка. Він знайшов підтримку в інших колах. Літературно-артистичне товариство, Філармонічне товариство “Баян”, Київський Український клуб, створені за участю М.Лисенка, зробили надзвичайно багато для розквіту української культури. У 1903 році у залі Купецького зібрання відбулося святкування ювілею М.Лисенка, яке стало справжнім тріумфом українського музичного мистецтва.

Бурхливо і доволі трагічно ввірвалося у життя ХХ століття. Проте ні в роки Першої світової, ні в роки громадянської війн, ні в період частої зміни влад не зупинялося музичне життя Києва. У ці роки виконувалися твори М.Мусоргського, К.Дебюссі, К.Сен-Санса, інших композиторів. У 1914 році в Києві Симфонічним оркестром Імператорського Російського Музичного Товариства під керуванням Р.Глієра було виконано антракт до четвертої дії опери М.Лисенка “Тарас Бульба”. За ці два десятиліття на гастролях побували С.Рахманінов, О.Скрябін, А.Нежданова, Л.Собінов, Ф.Шаляпін та інші.        Купецьке зібрання проіснувало до 1919 року. Потім у його приміщенні розташувався Пролетарський будинок мистецтв. Пізніше – Будинок політичної освіти, потім клуб “Більшовик”. А в 30-ті роки – Палац піонерів і жовтенят.