У день святого Володимира, 15 липня 1854 року, відбулося урочисте закладання нових Присутствених місць у осередку київської давнини – поряд зі Святою Софією.

Колись тут тулилися до старих укріплень невеликі обивательські будиночки. Але тепер укріплення були зриті, житлові квартали знесені, й натомість з’явився трикутний майданчик. Його утворили три містобудівні вісі. Однією з них була старовинна Житомирська вулиця (її тоді розрізали на дві частини – сучасні Велику Житомирську та Малу Житомирську). Другою віссю виявилася новопрокладена Володимирська вулиця: замість ланцюжка тісних та кривих вуличок пролягла стрімка широка магістраль на зразок петербурзьких «першпектив». І, нарешті, третьою віссю став новий просторий майдан від Софійської до Михайлівської дзвіниці. Вздовж напрямку цієї останньої вісі й було зорієнтовано головний фасад нових Присутствених місць. Його проектна довжина перевищила двісті метрів.

Зведення будинку пов’язане з іменами трьох зодчих. Двоє з них, Ксаверій Скаржинський та Іван Штром, були відомими столичними фахівцями Штром саме у цей час завершував у Києві будівництво Кадетського корпусу – сучасного приміщення Міністерства оборони України). Третій, Михайло Іконников, корінний киянин, працював тоді київським губернським архітектором. Освячення Присутствених місць відбулося 155 років тому – восени 1857-го. Величезна споруда, що складалася з три– та двоповерхових об’ємів на глибокому підвалі, стала невід’ємною частиною панорами старого Києва. Сучасник, відомий історіограф міста Микола Закревський, зауважив про новий будинок: «Фасад його дещо похмурий». Власне, це було притаманне багатьом будівлям стилю пізнього классицизму миколаївської доби – масивним, симетричним, монотонно опорядженим.

Присутствені місця одразу заповнило чиновництво. Той самий Закревський навів чималий перелік установ, що діяли тут, – Губернське управління, Палата державного майна, Казначейство, Будівельне відділення, Наказ громадського догляду, Дворянська опіка, Міська та Земська поліція, установи суду й прокуратури, архіви… На нижньому поверсі містилася друкарня Губернського управління. Внаслідок реформи вітчизняного судочинства було запроваджено окружні суди та апеляційні органи – судові палати. У Києві ці установи теж розташувалися у Присутствених місцях. Розгляд судових справ провадився гласно, тож за проектом Михайла Іконникова у південно-західному крилі та у центральному об’ємі будівлі було влаштовано великі зали на третьому поверсі. У цих залах відбулося чимало гучних процесів. Чи не найвідомішим із них був процес Бейліса, що проходив восени 1913 року. Дрібного єврейського службовця Менделя Бейліса притягли до суду за безглуздим середньовічним звинуваченням: нібито він забив християнського хл опця, щоб використати його кров з ритуальною метою. Процес привернув увагу всього світу; серед журналістів, які висвітлювали події, був відомий письменник Володимир Короленко. На щастя, зусилля адвокатів і підтримка прогресивної громадськості не лишилися марними: суд присяжних ви- правдав безневинну людину.

Щодня сотні урядовців у службових мундирах заповнювали незліченні кімнати споруди Присутствених місць на Володимирській, 15. Свого часу тут служив хлопцем-переписувачем майбутній письменник Григорій Григор’єв. На сторінках книжки «У старому Києві» він зобразив середовище бюрократів і хабарників, невігласів та підлабузників, які пнулися зі шкіри, аби впійма ти поблажливу посмішку начальника і мати надію на подальше підвищення у чині.

Але заради справедливості треба зазначити, що траплялися й винятки. Скажімо, серед чиновників Окружного суду були гідні поваги люди – видатний історик України Олександр Лазаревський або відомий фахівець із садівництва Олександр Осипов. Колись тут працював також місцевий літератор Павло Тулуб – батько української письменниці Зінаїди Тулуб. Розповідають, що його поетичний хист негативно позначився на службовій кар’єрі. Адже на роздратований запит начальства щодо невиконаних справ він одного разу відповів віршем:

Дел осталось только восемь, Но, на Бога уповая, Я надеюсь, мы их скосим, Как траву в начале мая.

Одного урядовця з Присутствених місць ми вже згадували вище: це губернський архітектор Михайло Іконников (до речі, брат відомого історика, професора Київського університету Володимира Іконникова). За довгі роки його служби Київ з невеликого провінційного міста перетворився на потужний економічний центр. Коли Іконников відзначав півсторіччя своєї професійної діяльності, промайнула згадка, що протягом усього цього строку він жодного разу не скористався правом на відпустку!

З часом бюрократичний апарат розростався, і навіть двохсотметровий фасад виявився недостатнім. Спочатку (у 1900 році) двоповерхові частини Присутствених місць довелося надбудувати до трьох поверхів за проектом архітектора Геннадія Антоновського. Але й цього не вистачало, тому в 1908–1909 роках над триповерховими частинами первісногооб’єму було надбудовано четвертий поверх (проект губернського інженера Володимира Безсмертного).

Крім того, на Львівській площі, 14, з метою розвантаження Присутствених місць було зведено нову будівлю для Казенної палати і скарбниці (нині навчальний заклад).

За радянської доби соціалістичні бюрократи з губернського (пізніше окружного та обласного) керівництва здобули для себе нові приміщення, і в колишніх Присутствених місцях лишилися тільки органи міліції та суду.

У сумнопам’ятні 1930-і роки Володимирська вулиця носила ім’я Короленка, тож місцеве УВС знаходилося за адресою: Короленка, 15. Цю адресу кияни сприймали так само, як москвичі – Петрівка, 38. Побутував похмурий жарт: «Короленка, 15, – найвищий будинок у Києві: звідти Сибір видно».

У 1970-і роки до комплексу увійшов 6-поверховий об’єм сучасної архітектури. Щоправда, зведено його в глибині кварталу, а ззовні цієї будівлі практично не видно. Навіть цієї добудови апаратникам не вистачило. І ось у 1987–1988 роках над одним з двох відрізків головного будинку, що залишався триповерховим (зі східного боку), надбудували четвертий поверх. Цей «погон», на жаль, порушив класицистичну симетрію споруди.

На закінчення нагадаємо, що до великого трикутного кварталу Присутствених місць входять й інші історичні будівлі. Найцікавіша з них – Старокиївська пожежна частина зі стрункою каланчею на розі Володимирської та Великої Житомирської вулиць. Але це – тема для окремої розповіді.